В ISW проаналізували, чому Путін уникає ухвалення ризикованих рішень у війні
Головне Новини
Президент Росії Володимир Путін під час війни проти України демонструє бажання уникати ризикованих рішень, які могли б загрожувати його правлінню чи призвести до міжнародної ескалації – незважаючи на те, що його максималістська і нереалістична мета, повне завоювання України, ймовірно, потребує подальшого ризику, щоб мати хоч якусь надію на успіх, пише у своєму звіті американський Інститут вивчення війни (ISW).
«Небажання Путіна йти на ризик, безпосередньо пов’язаний із його війною в Україні, вказує на малоймовірність того, що він буде йти на ядерну ескалацію чи війну з НАТО. Раніше ISW оцінював, що воєнні погрози проти НАТО не відповідають можливостям Росії і що Росія використовує ядерні погрози насамперед для залякування Заходу. Путін, очевидно, цінує свій внутрішній статус-кво і прагне уникати ризикованої і суперечливої політики для підтримки власних цілей», – йдеться в повідомленні.
Аналітики зауважують, що на початку повномасштабного вторгнення Путін не бачив у ньому значного ризику, сподіваючись на швидку капітуляцію Києва без великих військових втрат із російського боку.
«Провал російських військ у битві за Київ – а разом із ним і військового плану Кремля – змусили Путіна зіткнутися зі складними рішеннями, оскільки Кремль вів все більш дорогу і тривалу звичайну війну. Однак Путін не бажає віддавати наказ про важкі зміни в російській армії та суспільстві, які, ймовірно, необхідні для порятунку його війни», – йдеться у звіті.
В ISW кажуть, що Путін постійно ігнорував, відкладав або лише частково реалізовував кілька, ймовірно, необхідних прагматичних рішень щодо свого вторгнення.
Зокрема, за словами аналітиків, Путін не хотів віддавати наказ про повну мобілізацію після важкого взяття Сєвєродонецька та Лисичанська в червні-липні 2022 року і кількох невдалих наступів, які виснажили значну частину його армії; ігнорував неодноразові заклики російських націоналістів у травні мобілізувати резервістів, оголосити війну Україні, запровадити воєнний стан у Росії й модернізувати систему призову до армії.
«Путін міг оголосити про більшу мобілізацію, ніж 300 тисяч військовослужбовців, але, ймовірно, побоювався, що й без того непопулярна перспектива мобілізації ще більше зашкодить його популярності в російському суспільстві», – йдеться в повідомленні.
Крім того, кажуть аналітики, президент Росії «покладається на групу «цапів відбувайлів», які публічно ризикують замість нього і беруть на себе провину за російські військові невдачі й непопулярну політику».
«Путін дозволяє, а часом і підтримує критику російських військових блогерів на адресу російського Міноборони, щоб відвести провину від себе. Наприклад, Путін призначив міністра оборони Росії Сергія Шойгу і Міністерство оборони обличчям свого найбільш непопулярного рішення на сьогоднішній день – наказу про часткову мобілізацію – змусивши Шойгу пояснити положення про мобілізацію в телевізійному інтерв’ю», – мовиться у звіті.
В ISW наголошують, що Путін неодноразово ставив себе в позицію формулювання максималістських і нереалістичних цілей, закликаючи свій уряд і військових досягти їх, «але утримувався від ухвалення дорогих рішень, яких вимагає широкомасштабна і затяжна війна, яку він розпочав».
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були під російською окупацією. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
Управління верховного комісара ООН із прав людини підтвердило 7 110 випадків загибелі і 11 547 випадків поранення цивільних людей в Україні внаслідок повномасштабного вторгнення Росії. Такими є дані організації від 24 лютого до 29 січня.