У Києві попрощалися з дисидентом і політвʼязнем Василем Овсієнком
Суспільство
У Києві у п’ятницю попрощалися з дисидентом і політичним вʼязнем радянських часів Василем Овсієнком, який помер 19 липня на 75-му році життя після тривалої хвороби.
Прощання відбулося у Церкві Різдва Пресвятої Богородиці (на Совках) у Солом’янському районі Києва. Віддати останню шану відомому українському громадському діячеві прийшли рідні та близькі, політики, митці, журналісти, публіцисти.
«Сьогодні попрощалися з Василем Овсієнком – незламним політв’язнем часів СРСР, одним із сумлінних історіографів українського опору та правозахисного руху, щирого друга кримськотатарського народу, великого Українця», – написав у фейсбуці голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров.
Головний редактор сайту «Історична правда» Вахтанг Кіпіані у дописі з прощання назвав Овсієнка «скромним і діяльним велетом руху опору, тричі засудженим комуністичним режимом, кавалером трьох високих державних нагород».
Василь Овсієнко народився 8 квітня 1949 року в селі Ставки Радомишльського району Житомирської області. У 1967-1972 роках навчався на філологічному факультеті Київського університету. Навесні 1968 року виготовив декілька фотовідбитків роботи Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Розповсюджував український самвидав у середовищі студентів.
Уперше за звинуваченням у антирадянській агітації та пропаганді був заарештований у березні 1973 року.
Загалом Василь Овсієнко відбув за ґратами за свої переконання 13,5 років.
У вересні 1988 Василь Овсієнко увійшов до Всеукраїнської координаційної ради Української Гельсінської групи, очолив Житомирську філію організації.
Із червня 1998 року Овсієнко став координатором програми Харківської правозахисної групи (ХПГ). Він записав і опублікував найбільшу кількість інтерв’ю із колишніми політв’язнями, склав біографічні довідки про кожного з них. Його робота лягла в основу електронного архіву справ політв'язнів ХПГ.
Василь Овсієнко разом із Євгеном Захаровим уклали 4-томне видання матеріалів Української Гельсінкської групи, 2001 року та «Міжнародний біографічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Том 1. Україна» (208 імен, 2006 року).
Організовував експедиції на Соловецькі острови та в урочище Сандармох.
Василю Овсієнку разом із однодумцями вдалося після розпаду СРСР і до того моменту, поки Володимир Путін на посаді президента Росії знову не закрив доступ до архівів та об'єктів ГУЛАГу, вивезти деякі речі із табору у Кучино, що у Пермській області Росії. Зокрема ключі від камери Василя Стуса.
У цьому таборі особливого режиму відбували вироки за сфальсифікованими звинуваченнями радянських судів українські дисиденти. Там загинув Василь Стус, звідти не повернулися Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко.
Зібрана Василем Овсієнком інформація, його розповіді і поради допомогли Радіо Свобода підготувати серію текстів та відео до 40-річчя Української Гельсінської групи.
Василь Овсієнко – лауреат премії імені Стуса за публіцистику, премії Огієнка в номінації «Громадська діяльність», нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, орденом «За мужність» І ступеня, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.