До Львова перевезли з Покровська і перепоховали останки воїна УПА, громадського діяча Данила Шумука

У Львові на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря 27 грудня перепоховали останки воїна Української повстанської армії (УПА), громадського діяча, учасника Української Гельсінської групи Данила Шумука (1914–2004). Він помер у Покровську у 2004 році і був похований на місцевому цвинтарі.

«У Покровську все горить і вибухає. Данило Шумук – гідний такого поховання і ніде немає такого Пантеону, як у Львові. Я всі організаційні речі погоджувала з ініціаторами перепоховання, українськими істориками, які захищають зараз Україну. Для мене це важливий день, наче б мала відчувати сум, а я духовно втішена, що він буде тут і його могилу не зруйнують окупанти», – каже онучка Данила Шумука Ніна Калач.

Львівська міська рада погодила перепоховання українського воїна УПА, який понад 40 років провів у польській і радянській тюрмах та в нацистському концтаборі.

Останки Данила Шумука перевезли з Покровська у Львів військовослужбовці 13 бригади Нацгвардії України «Хартія». Прах діставали під російські обстріли.

Читайте також: Через польські законопроєкти про УПА і ОУН (б) Львівська облрада звернулась до Верховної Ради та уряду

«Це була злагоджена робота кількох військових підрозділів, допомагала СБУ, люди на місці. Данило Шумук був похований на цвинтарі у південно-західній околиці Покровська, яка нині прилягає до зони бойових дій. І нам було важливо, щоб подальші процеси, які можуть оточувати цей цвинтар, не призвели до знищення могили Данила Шумука – людини, яка найдовше в українській історії каралася за свої політичні погляди, які були українськими. І в польській тюрмі, і нацистській, і радянській він сидів за те, що був українцем, який бачив Україну вільною і щасливою. Тому ми мали моральний обов’язок не дозволити новітнім варварам сплюндрувати таку могилу, і командування пішло нам назустріч», – говорить у коментарі Радіо Свобода один із ініціаторів перепоховання воїна УПА, військовослужбовець 13 бригади Нацгвардії України «Хартія», журналіст Вахтанг Кіпіані.

Похоронна процесія розпочалася молитвою у Гарнізонному храмі у Львові, звідки хоронять українських воїнів з 2014 року.

Міська церемонія прощання відбулася на площі Ринок біля Ратуші, де сурмач виконав останню мелодію для борця за волю України Данила Шумука. А потім процесія рушила до Личаківського цвинтаря. Тут, біля політв’язнів часів СРСР, дисидентів, перепоховали Данила Шумука.

Данило Шумук народився 28 грудня 1914 року на Волині. Більше 40 років провів у польських, німецьких і радянських тюрмах, таборах, на засланні.

У травні 1941 року його арештувала радянська влада як «брата ворога народу», а з в’язниці його забрали в Червону Армію. Він потрапив у німецький полон, у концтабір для військовополонених на Полтавщині, у «яму смерті», як її називали через жахливі умови утримання. Зумів звідти втекти і повернутися додому, де у 1943 році вступив в УПА.

«Данило Шумук не погоджувався з певними діями Служби безпеки (СБ) ОУН – це була спецслужба підпільної організації, підпільної армії, яка була без держави. А це дуже складно. В УПА, в ОУН не було в’язниць для утримання ворожих агентів. І, очевидно, ухвалювалися рішення щодо ворожих агентів, яких ліквідовували. Шумук виступав за гуманне поводження і часто критикував ці речі, які відбувалися часто заслужено і часами незаслужено. Це був складний період. Він часом критикував і керівництво СБ за те, що воно ухвалювало поспішні висновки і вироки, зокрема, і по учасниках УПА. Він завжди апелював до людяності. Армія без держави, держави немає, спецслужба діяла без держави і помилялася. Ще й залежало від людського фактору. Він був чітко переконаний у своїх позиціях», – каже Радіо Свобода Володимир Бірчак, дослідник українського визвольного руху, військовослужбовець військовослужбовець 13 бригади Нацгвардії України «Хартія».

Данило Шумук був заарештований НКВД у грудні 1944 року. У 1945 році був засуджений за участь в УПА до смертної кари, але вирок змінили на 20 років ув’язнення. Був звільнений у 1967 році, жив у Києві і знову був ув’язнений у числі української інтелігенції у 1972 році. На засланні брав участь у протестах і голодуванні. Його здоров’я було серйозно підірване і співв’язні звернулися до уряду Канади з проханням сприяти його звільненню, щоб він емігрував.

У 1987 році світова громадськість домоглася звільнення Данила Шумука і він зміг виїхати до Канади. Він написав свої спогади, видав кілька книг. У 2002 році, з родинних причин, повернувся з донькою в Україну, жив у Покровську, де у 2004 році помер.

УПА: коротко про головне

Українська повстанська армія (УПА) – військово-політичне формування, що діяло на території України в 1942–1956 роках.

Метою створення УПА було об’єднання розрізнених збройних груп націоналістів під керівництвом ОУН(б). Своїм головним завданням УПА декларувала створення національної української армії для відновлення незалежної Української держави і підготовку повстання після того, як комуністичний СРСР і нацистська Німеччина виснажать одне одного у кровопролитній війні.

УПА виступала за створення самостійної соборної Української держави, яка мала включати в себе всі етнічні українські землі.

Часом заснування вважають 14 жовтня 1942 року, а одним із останніх боїв УПА з військами НКВС був бій із метою заблокувати радянські військові колони до Угорщини для придушення антикомуністичного повстання 1956 року. За деякими даними, все ж останній бік вояки УПА дали аж в 1967 році.

Із травня по листопад 1943 року головним командиром УПА був Дмитро Клячківський, з 1944 по 1950 рік – Роман Шухевич, з 1950 по 1954 рік – Василь Кук.

Для УПА була характерна партизанська тактика, все озброєння було трофейним – німецьким, радянським, угорським та австрійським (ще з Першої світової війни). Окрім українців, у складі УПА воювали євреї, росіяни та бійці інших національностей.

УПА воювала на два фронти – проти нацистської Німеччини і згодом проти радянської влади, а діяльність УПА визнавали антинімецьким повстанням німецькі окупаційні керівники, зокрема Еріх Кох. Напади частин УПА на німецькі військові підрозділи, як випливає з німецьких документів, тривали до серпня 1944 року, про збройний конфлікт німців і УПА свідчать і звіти радянських партизанів.

Радянська пропаганда очорнювала УПА як структуру, що співпрацювала з нацистською Німеччиною.

У Росії УПА визнали екстремістською організацією рішенням Верховного суду у 2014 році.

У Польщі теж переважає негативне ставлення до УПА. У 2016 році парламент Польщі кваліфікував дії солдатів УПА проти польського населення на Волині як геноцид.

Радіо Свобода розповідає про Волинську трагедію у спецпроєкті

На Волині діяла не лише УПА, а й мережі й загони «Бульби»-Боровця, «мельниківців» та різних отаманів. Діяли також німецькі каральні частини та поліцаї, в лавах яких служили і українці, і поляки, – а також радянські партизани.

На основі документів СБУ встановлено, що в Західній Україні польські втрати становили 30 327 осіб та 240 знищених населених пунктів, а українські – 16 523 та 115 відповідно. Натомість Інститут національної пам’яті Польщі вважає, що УПА та інші загони націоналістів причетні до загибелі близько 100 тисяч поляків.

Ставлення до УПА в українському суспільстві після здобуття незалежності коливається між позитивним (борці за незалежність) і негативним («німецькі колаборанти»), після Революції гідності почало переважати визнання заслуг.

Із 2015 року вояки УПА мають статус борців за незалежність України у ХХ столітті. 2018 року було ухвалено закон, що надає солдатам УПА статус учасників бойових дій.

Згідно з соцопитуванням, проведеним восени 2023 року, для понад двох-третин населення України УПА стала символом захисту незалежності.

«Ми спостерігаємо серйозну переоцінку минулого. Історія УПА стає одним із ключових елементів нашої національної памʼяті. ...Для понад 70% українців ця історія стала досвідом і заклала традицію спротиву агресору та захисту незалежності», – сказала на презентації досліженння Ярина Ясиневич, програмна директорка Центру досліджень визвольного руху.